Як довго нині тягнеться зима,
Розлука мою душу рве до болю.
Без тебе божеволію сама,
Але любов убити не дозволю.
Закінчується тихо зимний грудень,
Чекаю на дзвінки твої даремно.
Хай змійкою час вислизає з буден,
А думки б`ють розпачливо та ревно.
Із тінню я продовжую розмову,
Без посмішки її порожні очи.
Кохання почуття - таємну мову,
Вона не розуміє в лоні ночи.
Моє терпіння - Божий дар на вдачу,
Життя - це гра! Та я все розумію.
Але мою довірливість дитячу,
Ти обміняв на молоду повію!
