Надією
Бо ще не знаю покаяннь
Довірою
Бо вірою живеться
І зичиться
Й ув наданій душі не йметься
Спокутою перстечків поколіннь
А ми люблю
А ми любов'ю раді
А нас від любощів родилось і живе
І плодиться- «благослови гніздечка»
У доторку насіння…
А мене ?
Сподоб тебе мені
жовтень 2007
***
Я б згорів
Я б зайнявся сльозою рясною
І рясною б сльозою
Пожежу залляв...
Хоч б й як, ошуканець
Не в вірі з собою
Хоч би й як, але благо
Тортура моя
Підпали мене Доле
Горю і не каюсь
І в безоднній воді
Понури й не поглинь
Вознеси мене Боже
Голгофи талану
І Твоїм провидінням
І словом сповий.
жовтень 2007
***
Це мов мара
Я не люблю тебе
Відхрещуюся й тихим болем тану
А ти в удосвіт берегом морським
А ти ув-запівніччю – душо-океаном
Я знаю, що сми видумав тебе
Що ти «оленкою» в поліссі замайнешся
І звидишся й не станеш…
Сонечко черлене
сіда за море й
Воскрасає із-за океан.
Щоденна благосте мені
Я так тобі радію
Ячиш у серденьку –
І я тобі живу
Любов;ю оселившися в надії
Уже зачавши в сподіванні сина
Й нарекши сина
витязь Северин.
жовтень 2007
***
Душе мені
Чому ти кволиш полем
У косах вітер
Стужа у тобі
А я розгубено тебе шукаю
Й шепочуся –
Верни мене мені
Верни собі це богатиське тіло
Верни осоння богатирських меж
Я потопаю, й ти вже віддаєш повітрь крилані ,
Але ще брунькою - зачіпкою живеш
У цім шаленім тілі
А воно звучить тобою
І згадкою про тебе ще звучить
Не позволяй ми зброї до двобою
Я – грудь і серце
Долі! Меч і щит
Жовтень 2007, Київ
***
Замрійсь, дівчино, доторком перстів.
Неправедністю почуттів замрійся…
Воздай собі! – в нарочності нагій
Самою правдою. Й сльозі довірся!
І поцілункові не стане навіть Неба,
А Небові не стане каяття
За цвіт жасмину
І за цвіт: «Не треба…»,
За цвіт долонь, за цвіт: «не руш!»,
За цвіт очей…
За подих, за душі непевну мрію,
За крок!
… пророчить: « Азъ бћду воздамъ»
Й рушає долею в життєву веремію.
А там –
лиш доторком : спасенним – рай!
Київ, 2004
***
Плинно, плинно,чуєш, плинно
осінь підступа
І невинно зойк невпинний
В сутінках згаса
А у літа струконогий обріїв втікач
В сонця трапив павутину
І межи невдач
Стишив ходу колисанням
Хижих-хижих мрій
Від Марії – до світання,
Сонце – твій...
«Хто від маківки до п"яток
для любови здавсь» -
усміхає п"янкуватий
між каменів Спас –
Спас останній після яблук,
після павутиннь
У розламані бруківці –
Квітів тлін
Відень, 2001
***
Милуй мене чужою мрією
Я вже своїй - не сила ймити
... якоюсь звроченою силою
спинає жити...
А може, Господи твоєю є...
А може , Господи, тобі...
Знаходся, Доле, оповісти
Мої гріхи
***
Твоя благословенна пядь
тяжка
смиренним воля
і безвісти струнка рука
през душу лезом суїть школе
Уже у полі не один
У бороні ще й одинокість
Страхи Страхи Страхи Страхи
Хоруґвами вічетріпочуть
Ой лишенько ясних думок
Щокрок що крок що крові повінь
Здимаються в живий танок
Розпука тоне
Йшов у чотири сторони
І в себе хіба трішки
Всевидства владні хороми
Циганські хутконіжки
Відень, 2002
***
***
Поезія, як сенс свічи - горіти,
що оплавляє віск,
що опаляє світ,
в якому рій жаги несамовитих
думок та провидінь -
Лягають у фортеці феєрій,
де „свіло сходу" висвітить фантоми,
і мур єси - для подолання зору.
І довгий дзвін степів під свист стріли...
Та відступає віск на ґрані із вогнем,
та відступає світ на ґрані з несказанним.
Лишається палац у пломенінні веж,
в якому розум - тінню драгомана.
І ритм у скронях - начеб-то приспів
до закликання благодати Неба,
І перст вгорі - що начеб-то й не смів,
але переступив пороги себе.
3.4.92