Гімн
Птахи співали
при зачатті дня
Почни спочатку
Я почув слова
Не залишайся в тім
що перейшло уже
І в тому що іще перейде.
а війни що,
їх знов будуть палити
Свята голубко
не уникне кліті
І куплена і продана
І куплена знова
не для свободи створена вона
Дзвоніть у дзвони що іще звучать
Забудьте досконалості печать
У всьому - тріщина й щербина
так світло входить в середину.
знамень просили
І знамення нам дані
Пологи зраджено
й розтрачено родину
О так удівство
урядів усіх -
нам всім за знак - узріть.
Не смію ... мчати далі
у товпищі оскаженілім
коли убивці на висотах
свої молитви причитають.
Але вони таки скликають,
натягують буремні хмари
Й вони діждуть моєго гласу.
Хоч з'єднaєш частини
не отримати суми
Хоч здімай всіх на марш
та нема барабанів
Кожне серце, ти чуєш
повернe до любови
але вже як вигнанець.
***
Ходи но до вікна моя кохана,
я спробую з долоні повісти.
Я звик вважатися якимось циганчатком
до того як я давсь тобі мене прийняти в дім
Давно так, Маріан. Від часу зачинань
радіти й плакати і плакати й радіти з цього нам.
Ти знаєш я люблю з тобою жити,
Та ти причиною такого забуття,
що я забув до ангелів молитись
і ангели не моляться за нас
Зустрілись ми ще майже молоді
глибоко у бузковому зелі.
Ти так прилинула, неначе я - розп'яття
коли схилившись ми крізь темряву брели.
Твої листи , вони усі нашіптують що ти моя тепер
Але ж чому я чуюся один
Я вже над прірвою і ти - легенька, павутиною
скріпляєш мої ступні до скали
Тепер мені життям - прихована любов
Я холод, наче справді бритви криця
Та ти пішла коли я був лише допитливий
але ж я не казав що я метал
Але ж, насправді - ти така красунейко
Так бачу, ти ідеш ім'я змінити знов
Якраз коли я передерся через гори всі
і вимив яблука очей дощем.
***
Сюзан мене провадить
в свій притулок біля річки
Й чути як човни спливають
Й можна лишитись на нічку
Знаю, що Сюзан безумна
Але саме це й тревожтиь
А вона частує чаєм
й помаранчами з Китаю
І якраз коли зібрався
сповістить, що без любови
завітав в її оселю
Сюзі хвилю пеленґує
й повісти лишає річці:
ти завжди був їй коханцем
І ти прагнеш з нею в мандри
йти за нею світ-за-;чі
Й знаєш що вона довірить
красне тіло в ніжний порух
твоїх дум...
Іісус був теж рибалка,
Коли він ступав по хвилях.
Й досить довго був в дозорі -
одинак з своєї щогли.
Та коли вже знав напевне -
Тільки ті з людей, хто тонуть,
можуть лик його узріти,
він сказав: Ви всі рибалки,
аж поки вас море звільнить
Але сам тоді загинув
в забутті, майже по-людськи,
Ще задовго, як розверзлось
синє небо над главою
Він поринув наче камінь
в неосяжність розуміння
І ти прагнеш з ним у мандри
прагнеш йти з ним світ-за-очі
І мабуть повіриш в нього
вже відчувши красним тілом
ніжний порух
його дум...
А Сюзанн бере за руку
І веде тебе до річки.
У лахмітті та у пір'ях,
що від "Армії спасіння".
Сонце ллється наче мед
На волосся Леді-Гавань.
Вона знає вірний погляд
поміж квітами і сміттям.
Там, де лицарі між зіллям,
там, де діти заблукали,
вранці, в пошуках любови.
І блукатимуть назавжди...
А Сюзанн трима люстерко,
І ти прагнеш з нею в мандри,
йти за нею світ-за-очі.
Й знаєш, що довірить смієш
красне тіло в ніжний порух
її дум...
***
Легка мов подих вітру
Перед тобою вся, без шатів
споглядати, ачи брати
вона йде до тебе легко наче бриз.
Тепер хоч пий, а хоч випещуй
це - байдуже як ти гнешся
аж допоки
ти додолу приклонивсь
тож я зігнутий у дельту,
і у альфу, і в омеґу
на колисці всіх річок і морів.
як мана спадає з неба
тим, що наче вже й не треба
я ж зцілився і серцем
зрадів.
О люба, чекав я
вуста твої довго
аби нагодилось
таке щось зі мною
Ти слаба й без сили трунку
і ти спиш у обладунках
ну а вітер дерeва зломив,
не цілком воно в'язниця
та ніколи не проститься
навіть що ти зроби
із ключів
Нині темно й хуртовина
любонько, тебе покину,
І річка вбирається в лід.
Я стомився прикидатись
я зломився нагинатись
я задовго колінами жив.
Та вона в хупавім танці
твоє серце - камінь й шанці
й вона гола
та це лиш каприз
І ти відвернешся у злобі
від огиди й від любові
вона йде до тебе легко
наче бриз
Так, це кров на всіх браслетах
бачиш це і ймеш на запах
це - прошу тя,
благаю, молю
каже, вдоста пий, прочанин
але жінку не проґaви
під розхристаним
шовком моїм
тож я зігнутий у дельту,
і у альфу, і в омеґу
Я схилився, як той хто узрів.
Як мана спадає з неба
тим, що наче вже й не треба
я ж зцілився і серцем
зрадів.
***
Той знаменитий синій плащ
Четверта у ранці, закінчуєм' грудень
Пишу щоб дізнатись, чи ти вже змирився
Нью-Йорк захолов, але я тут в затишку
І музика з Клiнтон-стріт нa цілий вечір.
Я чув, ти будуєш маленький будинок
далеко в пустелі,
Живучи з нічого.
Я вірю, що ти зберегатимеш пам'ять
В ту ніч, коли ти планував з'ясуватись
То чи ти з'ясувався?
Коли нас зустрів ти, ти так постарішав
І синій твій плащ настовбурчивсь на плечі
Ходив на вокзал, виглядав кожен рейс
І плентавсь додому без Лілі Марлен
І ти повівся з жоною моєю, яко з сніжинкою в теплій руці
Коли повернулась вона, повернулась мов янгол нічий
Гей, я бачу тебе із трояндою в твоїх вустах
Ще один зголоднілий циганський злодій
Так, я бачу, що Джейн теж не спить
вона переказує дружній привіт
що тобі розказати, мій брате, мій кате,
ну що тут іще повісти?
Напевне, скучаю. Напевне, прощаю
я радий - ти стрівсь на путі
І якщо завітаєш сюди, чи до Джейн, чи мені -
Щож, твій ворог дрімає, а жона вільна йти.
О, я вдячний тобі за той біль, що ти зняв їй з повік
Я гадав, що він там як годиться, тож не смів зачепить
Так, Джейн підійшла із пасмом волосся в руці
І каже, що ти дав це їй.
І що ти з'ясуватися мав на меті...
Л. Коeн. Щиро твій ...