1.
Неодспіване місто
У снігах-попелищі
Погорільці зиззять
доглядаючись долі
А я слово згубив…
Неодспіване місто.
Таке гостре повітря
Мов чуприни у вітер
Тих, хто йтиме з труною
Ще так довго до паші,
Вже й зерно загубили
Пригорнусь до травиці,
А гора – лиса
Летять - чи хрести, чи відьми -
Однак безталанні
У просторі гострому
Пронизливо
А я слово згубив
Утішальнеє
Піду ген… шукатиму
Життя в обійми
…заспівається…
2.
Гострицями шабель – тополині овиди Краю
Летів лелеченько з Ирию –
Летіли душі козацькії навпіл розтяті
Летіли зозулі, несли писанки порожні та й забули ку-ку
Повій вітре з України, задзвони крицею тополиною
Колисковою для полудушів
Мідяки намистяні
З кручі – в водицю
Абисте вернулися…
Дніпро ж захлинувся
потонув у собі
Видибай, хто ти є, без імені
Вже тобі куполами горби – як пацьорками
Де ж це пісня?
Пішла неодспівана…
Посміхнися, любчику
Ми гратимемо весілля на той рік
Тополі - наші музики
Гостей затанцюємо-
мо" й живий хто лишиться
А тоді збудуємо хату…
3.
В пустельному поході
Тривалої безвісти
Вже й вірний погляд друга
Добігає кордонів зради
“За-для так…”
У неголених пів-обличчях
Хмільною сльозою
Блукає нездалість роду
І правиця стискає повітря
Переминаючи пальцями
Руків"я голодної шаблі –
Неіснуючої
Забутої
Невоскресимої
Дружини.