Поезія, як сенс свічи - горіти,
що оплавляє віск,
що опаляє світ,
в якому рій жаги несамовитих
думок та провидінь -
Лягають у фортеці феєрій,
де „світло сходу“ висвітить фантоми,
і мур єси - для подолання зору.
І довгий дзвін степів під свист стріли...
Та відступає віск на ґрані із вогнем,
та відступає світ на ґрані з несказаним.
Лишається палац у пломенінні веж,
в якому розум - тінню драгомана.
І ритм у скронях - начеб-то приспів
до закликання благодати Неба,
І перст вгорі - що начеб-то несмів,
але переступив пороги себе.
3.4.92