Ти не вір що я себе вбиваю.
Так як є тепер, так бути й має.
Я усе що ти накоїв пробачаю.
Кров від бруду душу омиває.
Я своє у снах вже відлітала.
Скелі гострі крила розсікають.
Неба кращого я не шукала.
Зорі вранішні росою випадають.
Я плекала до останнього надію.
Журавлів у вирій відпустила.
А тепер я проводжаю свою мрію.
Те життя в якому я любила.