М. Цветаева. Плач Ярославни
Хлип стародавній,
Гук Ярославни –
Чуєте?
З вишки тюремної веж
Безперервно
Волає
Ігоре! Князю молю!
Ігоре! Князю!
Ворон не каркай, не гудь,
Очі мої плачуть!
Сонце, кинжали, мечі, стріли в них - то нехай
Сліпнуть!
РУсі немає,
Ігоре! Русь!
РУсі немає.
Бреше письмо, що мій Ігор
У дім повернувся,
Сонцем взійшов -
Оббрехав нас Баян голосистий.
Знаєш кінець? Там де Дон і Донець –
Плещуть.
Впав між знаменами Ігор на сон вічний.
Білеє тіло його – біла лілея.
Білую справу його – з’їла ворона.
Вітре, агов! І гайда по долинам і долам.
Вітре, лютуй на піску пустелі святої.
Ну ж бо но, вітре-вітрище- вітрисько!
Та й понад Доном Либідь-лебідко моя свавільна!
Гой до міської стіни,
Від якої по світу несеться
Хлип той надгрібний!
Ой не журись по мені, що ослабла коліньми.
Ой що марніють вуста,
Сонцелике світило...
-Вітре, вітрисько!
Княгине, звістка!
Князь твій загиблий лежить –
За квітку!
Хлип стародавній,
Гук Ярославни-
Чуєте?
Хлип її – ярий
Плач її плач, плавний.
-Хто мені чашу во здравіє
з руценьок вибив?
Ні не бувати старою мені,
Скніти.
Ігор!
Глиною ріт заліпіте
Мені – губу червлену.
Скінчивсь похід
Біло-знаменний...
5 января 1920
------------------------------
ПЛАЧ ЯРОСЛАВНЫ
Вопль стародавний,
Плач Ярославны —
Слышите?
С башенной вышечки
Неперерывный
Вопль — неизбывный:
— Игорь мой! Князь
Игорь мой! Князь
Игорь!
Ворон, не сглазь
Глаз моих — пусть
Плачут!
Солнце, мечи
Стрелы в них — пусть
Слепнут!
Кончена Русь!
Игорь мой! Русь!
Игорь!
Лжет летописец, что Игорь опять в дом свой
Солнцем взошел — обманул нас Баян льстивый.
Знаешь конец? Там, где Дон и Донец — плещут,
Пал меж знамен Игорь на сон — вечный.
Белое тело его — ворон клевал.
Белое дело его — ветер сказал.
Подымайся, ветер, по оврагам,
Подымайся, ветер, по равнинам,
Торопись, ветрило-вихрь-бродяга,
Над тем Доном, белым Доном лебединым!
Долетай до городской до стенки,
С коей по миру несется плач надгробный.
Не гляди, что подгибаются коленки,
Что тускнеет ее лик солнцеподобный...
— Ветер, ветер!
— Княгиня, весть!
Князь твой мертвый лежит —
За честь!
Вопль стародавний,
Плач Ярославны —
Слышите?
Вопль ее — ярый,
Плач ее, плач —
Плавный:
— Кто мне заздравную чару
Из рук — выбил?
Старой не быть мне,
Под камешком гнить,
Игорь!
Дёрном-глиной заткните рот
Алый мой — нонче ж.
Кончен Белый поход.
5 января 1921
postcard Jan Saudek Holy Russia