Чи то повен місяць?
Чи то перший сніг?
Чи, може, кохання стає на поріг
своєго безумства
І я забуваю -
бо мушу забути.
Присипано снігом
й пішло за водою...
Ворожиш у сні,
В чудернацькім двобої.
І вже ні обличчя,
а вже й ані звуку,
ні пам’яті вуст
ані доторку болю.
Ворожиш у сні -
чудернацька неволя
і ходять круг тебе ченці-ворожбити
і голки штрикають
де ще щось живого
від тебе лишилось
і йде за водою
із шпильками в грудях
з печальним обличчям на порцеляні...
Та йди вже скоріше!
Я - лялька для вуду ,
Собі сам невільник -
себе визволитель;
І це повен місяць,
і це перший сніг,
і це - божевілля з порога любови
ступає по терплому сліду...
Хуртелить...
Мюнхен,93