Вже рік минаю літа береги,
Зроняю долу зранені тривоги.
В зіницях остраху -
притлумлення жаги,
В зіницях осуду -
кайдани непокори.
Такі високі літа береги,
Де цвіркуни - сюрчать собі за ґранню.
Це річище - межовання межі
Між прагненням та нездоланням.
Такі високі літа береги...
***
Не все ж Марія чинить покрова.
Щоб прихистити, злитися, зітнутись -
Запрагнеш іншого співзвуччя.
Трудно так
спливає спека.
І не зачерпнути,
Ані іспити шелом"янем_неба.
У цій жазі! Така недосяжна,
Як дзюркотання коника на кручі -
Тягнусь, тягнусь - дострибнути високо...
Як дзюркотання коника на кручі -
Здригає хмари, стугонить літавр
високого склепіння над водою,
де проминаєш літа береги.
Мюнхен, 1992