Замовкли небеса
і віджили цикади.
Не восени - зима -
очікування страти.
Дари на алтарі,
мов пацьорки туземцям.
Сама померла Смерть -
знесла гибій під серцем.
Приспати би дитя:
Люлі, не розвивайся.
Немає в майбуття
з мечем вогненим Спаса.
Не низ-падає Дух -
ні голуб, ані сокіл.
Собі на джерела
Марія сипле попіл.
Замовкли Небеса
й зизять очима нишки.
Здаля на цілий світ
відскрипує колиска.
Мюнхен 92