Надгробный портрет мещанки Варвары Лангиш (17 в.)
сохраняется во Львовском историческом музее.
Тебя – теплую, ласковую, глазастую
хочу выманить из ночи, всю из шелков разномастных.
Меня испепеляет единственная жажда:
ехать к тебе поездом больше часа.
Дальше во мне желание в мУке:
«Из темницы музейной выплыви, королева!» -
вопил бы во всю гУбу из любви, как в потуге
среди города в полночь, рядом лев слева.
(Лев со мной рыкал бы).
………………… И когда внезапно
ты возникла бы на мой голос – как на портрете,
загремела бы во мне музыка залпом,
и меня охватило бы желание третье:
на колени бухнуться, как бугай на казни,
молил бы, как пастырь, записывающий в секту:
«Пойдём пить воздух. Здесь полно мрази.
Я люблю твои руки, глаза, корсетку,
платье с лифом, сорочку, кавтан, запаску,
а также чулки и ботинки.
Я люблю твоего тела воскресную пасху,
твои локти, и фалды, и резинки!»
Я клонился бы глухо, шептал бы пьянко,
целовал бы след шага твоего, Варвара,
Край кружева твоего, дурная мещанка,
щебетуха с Рынка, глухая мАра!
Юрій Андрухович. ДО ПАНІ ВАРВАРИ Л.
Натрунний портрет міщанки Варвари Лангиш (17 ст.)
зберігається у Львівському історичному музеї.
Тебе – теплу, погідну, лагідну, окату
хочу кликати з ночі, всю з шовку й брокату.
Спалює мене поїдом жадання єдине:
їхати до тебе поїздом більш як дві години.
Далі мене знищує пожадання друге:
“З темниці музейної виплинь, королево!” –
горлав би на всю гУбу з любові і туги
серед міста, опівночі, в товаристві лева.
(Лев зі мною рикав би).
............................ І коли зненацька
ти виникла б на мій голос – ніби на портреті,
загриміла б мені в серці музика вар’яцька
і мене б охопило пожадання третє:
на коліна гупнути, як бугай на страті,
і благати, мов пастир, що кличе у секту:
“Ходім пити повітря. Тут повно кастратів.
Я люблю твої руки, очі, корсетку,
сукню з ліфом, сорочку, кавтан, запаску,
а також панчохи і черевики.
Я люблю твого тіла великодню паску,
твої лікті і фалди - і все навіки!”
Я схилявся б низько, шептав би п’янко,
Цілував би слід кроку твого, Варваро,
край мережива твого, дурна міщанко,
посмітюхо з Ринку, глуха почваро!