В перші ранкові хвилини, коли кімнату пробиває струмінь інфрачервоного світла,
Я відкриваю очі, підводжусь з ліжка і крокую навшпиньках дуже повільно.
Я намагаюся знайти в лабіринтах своєї однокімнатної старої квартири,
Де в біса заховане моє щастя, де ми колись його полишили.
Я намагаюся згадати те місце, прошу себе прийти до тями
І витрушую речі та мотлох – за шухлядою кожну наступну шухляду.
Я ненавиджу надпотужно у ці ранкові, хворі хвилини
Свій білий посуд, стільці та шафки, зелені квітки дивану і навіть гардини.
І ця ненависть, що закрадається зранку, як малі діти до батьків – спробуйте уявити –
Щохвилини змушує мене божеволіти, а може, навіть, божеволІти.
Я намагаюся набряк очей сховати, підставляю долоні свої до обличчя.
Я більше нічого не хочу сказати. Я просто буду до тебе ближчою.