Я люблю поїзди.
Я ніколи не їхала з рідного дому надовго.
Назавжди, назавжди –
Заколисує біль шепотінням зеленим вікна віковічна дорога.
Половинко моя,
А тобі скільки шпал перестуками серця
лічити в житті довелося?
І хилилося долу колосся,
І лічило сивини волосся,
І сріблясте крило
Так далеко несло,
І укрило-украло-сховало,
А боляче й досі.
Я люблю поїзди.
Не тікай, не іди,
Ні – лети, ні – пливи,
Але пальців чужих не цілуй.
Перестукає так –
Вищий знак, віщий знак,
Що із двох половинок мене ти складеш у цілу.
І летітиме квіт через Всесвіт у світ,
Де немає, немає, так довго немає мене…
Я люблю поїзди.
Але ж де той один,
Що дорогу не наших розлук обмине, обмине…