........."Моє життя, як золоте колосся..."
........("Моя жизнь", Корнейчук Петр Ефимович)
Коли сини нечистими руками
Паплюжать і ганьблять життя батьків,
Ховають за "новітніми думками"
Пусту нікчемність справ своїх і слів,
Коли вже не сини, а пси пихаті
Вітчизну на шматки щораз деруть,
Стають у стрій уславлені солдати
І гордо сивину свою несуть!
Погляньте ж - це вони кістьми лягали
За нас, майбутніх, під вогнем катів!
Невже ж для долі жертви тої мало,
Щоб не терпіть наруги від синів?
Невже ж останні видерти в них жили,
Останню кров допити, сміючись,
Коли вони у травні на могили
До побратимів линуть, мов ключі
Лелек тужливих...Рідшають колони.
Та, Боже правий, день сумний не квап,
Коли за тим, останнім, вдарять дзвони,
І відлетить до Вічності солдат!
Тож, захистіть усі, хто має голос,
Від віроломства - воїнів своїх!
Бо їх життя - налитий стиглий колос -
Вітчизни-неньки вічний оберіг!