Я сиджу весь у думи занурений,
Про життя, таке не просте,
Про кохання, в душі, що заховане,
Що Вона не полюбить мене.
Та у серці моїм нема сумнівів,
І суму нема, і журби.
Я вже звик, що для тебе не любий я,
Я вже звик бути вічно сумним.
Не відчую я горя і радості,
Коли з мого ти зникнеш життя,
Не відчую ні гніву, ні заздрощів
Я до того, з ким ти була.
Все так просто і складно водночас,
Втім, напевно, я все ускладнив.
Прощавай, моя люба, навіки
І пробач, що тебе полюбив...