Втома
жене до раю,
Тиснуть
на душу дні…
Де тут гріхи відпускають,
Стомленому мені?
Звісно –
хотів би жити,
Так, щоби
все – «the best»…
Тільки, на кого б «згрузити»
Камінь, чи може хрест?..
Друзям?
Я не бажаю!
Людям?
Їм точно – ні!
Брату? Та я ж не Каїн…
Камінь і хрест – мені!
Знову
сповідуюсь літу…
Літу?
Кому ж iще?!
І, єпитимія світу,
З неба – мені, дощем.