ми блукали з тобою вулицями міста
ми ходили з тобою рельсами околиць
не важко знайти тему розмови
якщо зліплені з одного тіста
йти вперед розтинаючи місто,
висотні крани будівництва,
крики моторолерів
і тихе сопіння немовлят у калясках
наше з тобою хакі
на фоні зелених кущів та трави
поруч із цим Т-34 –
гармонія кольорів
навколо – імена героїв-танкістів
а за нашого часу війни не було
ми вже більше нікого не вбиваємо
лише воюємо зі своїми страхами
коли вночі ти приводиш своїх монстрів у мій сон
вогняний меч розтинає їхні чрева і відрубує їм голови
жадібні пащі із гострими зубами – всі гинуть
а після битв ми відпочиваємо у храмах із білими стінами
на ранок – все майже так само як і було
лише десь глибоко у грудях відчуваєш
що частина тебе дійсно змінилась
і чергову порцію гидоти перетравлено
ми не маємо іншої війни
окрім як геноцид щоденних страхів
ані тобі танків, ані дошок пошани
лише вперте прагнення чистоти