Я гублю часу сприйняття
Та гублюся в цім світі,
Не піднявши свого лиця
До вищої блакиті,
Що вкрита плямами хмарин.
Я дивлюся на землю,
Щоби дістатись до причин
Незліченності темряв,
І – не знаходжу сенс буття…
А може, справді, треба
Вдивлятись просто у життя
Проміж землею й небом…