Забувши про усі турботи,
Мрійливо дівчина сидить.
І тільки нитка у роботі
Між пальцями її тремтить.
Плете чудові візерунки,
Виходить до ладу шиття,
Бо не порожні то малюнки,
Бо все це – то її життя.
Усіх дітей її, онуків,
З ким буде зв'язана повік
Через чутливі свої руки
І цей гаптований рушник.