За минулим, тим же шляхом караван пливе червоний,
З-попід неба та ж сторожа звонить в ті ж великі звони,
Я тримаюся на крилах, сповнених сухим повітрям,
І за течією вітра по нічних лечу сузір’ях,
У чиюсь потворну мрію нахиляється свідомість,
Дивна між камінь істота грає з камнем в нерухомість,
Я мисливця бачу очі і зриваю з крил аркани,
З подивом дивлюсь як швидко гояться на крилах рани,
Стрімко мерехтять будівлі, щільно звужуються стіни,
В крижаних обіймах неба відчай чується тваринний,
Серед темних темних вікон в жодному не грає промінь
І в скляних очах будівель мріє у неволі олень.
