Памяти бабушки
І знову пригадається мені,
Якими виросли високими тополі,
Де босоніж бабуся по стерні
По полю йшла, відшукуючи долю.
Вона переді мною, мов жива,
Одна, як перст, в своїй низькій хатині,
З часів жорстоких – жінка чи вдова? –
Приречена на сльози самотиння.
Забрали чоловіка – щез навік.
Чи й справді був він «ворогом народу»?
Встав Тимофій та вийшов за поріг…
То ж нікого й спитати – канув в воду.
Сама на ноги ставила дітей,
Орала, сіяла, косила та копала,
Ховала дітлахів від злих людей…
А от пісень їм більше не співала.
Все в господарстві до ладу було –
Вдовина доля усьому навчила.
Йшло до садиби тої все село –
Смачна ж вода в криниці хлюпотіла.
Не заздрила нікому, в серці зла
Не затаїла на радянську владу.
Покірно, мовчки хрест вона несла,
Була малій пташині кожній рада.
Вставала з сонечком – і потім цілий день
З ним лагідно, привітно гомоніла.
Все до подробиць пам’ятаю. Крім пісень.
Їх не було. Їм обірвали крила.
17 мая - день памяти мученицы Пелагеи, девы Тарсийской.
Бабушка родилась в октябре 1901, названа по святцам в честь
мученицы Пелагеи, и умерла 17 мая 1989 года - в свой день Ангела.