И цветы, и шмели, и трава, и колосья,
И лазурь, и полуденный зной… Срок настанет –
Господь сына блудного спросит:
«Был ли счастлив ты в жизни земной?..»
И.А.Бунин
«Чи ти була щаслива на землi?» –
Спитає душу Бог… А що ми скажем?
Що нашi радощi були такi малi,
Що й на вагах аптекарських не зважить?
Немов би у смолi пташки дурненькi,
Ув’язли ми в тривогах i жахах,
До ближнього любовi тiльки жменьку
З собою брали у життєвий шлях…
На Бога гнiвались, що все не те й не так,
Не довiряли Господу нi в чому…
Хотiли тiльки ласощiв, вiдзнак,
Щоб не посмiв нiхто нас осоромить…
Щоб не було хвороб з жахливим болем,
Та ще i смерть щоб якось нас минула…
Господь нас кликав i тихенько, й вголос,
Та голосу того душа не чула…
I станемо, як злодiї, тодi,
А Вiн нам скаже: «Що ж ви, мої дiти,
Я ж душу вам порятувать хотiв…
Давав Я вам сади, i трави, й квiти…
А бiль давав, щоб душу лiкувать,
Образи – щоб навчить не ображатись,
А щоб могли ви свiтло узнавать,
Я попускав i темрявi ввижатись…
Були ж ви всi оточенi людьми,
А з плачем жалiлись на тугу i самотнiсть,
I немiчних та бiдних полюбить
Ви не хотiли – а були ж їх сотнi!
Вам дав Я радощi простi й дощi,
А скiльки висипав на вас промiння!
А ви молитви забували для вiршiв
Та квакали, як жаби в болотинi…
Любив Я вас i до спасiння вiв,
Вiд вас була потрiбна тiльки вдячнiсть…»
… Давай, мiй друже, ми без зайвих слiв
Ту зустрiч зараз, на землi ще, передбачим!..