Я знаю, серденько моє,
Що знов зриваюсь у безодню.
Все, що було, і все, що є,
Віддати ладна я сьогодні
Лиш за одну-єдину мить
Побачення з моїм каштаном…
Ще біле полум’я тремтить,
Ще від зими лишились рани,
Та біль і радість в серці - там
Пісні та мрії забриніли,
Бо необачно кинув сам
Кохання з крил мій лебідь білий.
Не загасити той вулкан,
Не зупинити той вогонь,
Коли той велетень-каштан
Квітки скидає із долонь.
Його старі гілки болять,
Вони накручені вузлами,
І морок білий вже здаля
Крадеться потайки за нами.
І ми забули час і вік
В полоні у зірок і щастя!
Вирує вогняний потік –
Мене для тебе в когось вкрасти…