Коли мені забракне віри,
Піду в Кирилівськую церкву.
Очей палаючії вирви
Піднімуть душу напівмертву
І все побачать, і пробачать,
Коли омиюся гарячим
Потоком сорому і сліз.
І марнота зійде, мов слиз.
Забуду побут, всіх і себе,
Зі мною буде лише небо -
Байдуже, райдужне, холодне,
І я відчую, що свободна.
Що в мене вибір є, і вихід,
Що я сама той клятий вихор,
Який сече моє обличчя,
Який своїм нещастям кличу.
