Сонет-усмішка
Як важко тОму, хто чарівне літо
Так любить та не хоче відпускать!
Якби останній промінець спіймать
Та зберігати до весни привіту!
Твердять усі: „Та скаржитись не треба!”
Мовляв, „люба погода – благодать”.
Та ну вас, не люблю я в дощ гулять,
Коли ця злива рясно ллється з неба.
Натягнеш плащ та й капюшон напнеш,
Ще й парасолька, - от кумедно вжеж.
Волосся враз зав'ється дрібним бісом.
Біжиш тюпки, пустун б`є по спині,
Або чекать доводиться мені,-
Немає краю дощовій завісі.
10.11.08г.