Чому мовчиш, сестричко? Не мовчи.
I не питай, про що листа писати…
Душi своїй дай спокiй, вiдпочинь,
Дитинство давнє спробуй пригадати.
Про тих чудних дiвчаток напиши,
Що всiх соромились i вiд усiх ховались.
Ну що ж, посмiємося вiд душi
I посумуєм… Що ж то з нами сталось?..
Невже то ми з тобою навеснi
Зiрки бузку в садку перебирали,
Пташок веселих слухали пiснi
I в п’ять пелюсток квiточки шукали…
Смiшна була прикмета в дiтвори:
Найди в бузку в п’ять пелюсточків квiтку –
I можна мрiю у життя перетворить…
Та не збувається моє бажання швидко.
Хотiла жити вiчно на землi,
I щоб нiкого смерть не забирала…
Та чи були тi квiточки малi,
Чи дуже їх ми назбирали мало…
То ж не здiйснилась та дитяча мрiя,
I смерть приходить, щоб забрати рiдних,
I сонечко уже впiвсили грiє,
I не дотямиш: пiвнiч то чи пiвдень.
I марно щось мiняти у життi,
Схиляється воно неначе верби…
Та прозрiвають лиш на самотi:
I крок до Бога – зараз то найперше.
Сестричко, люба! Не мовчи, пиши:
Посмiємось, поплачемо – та й годi.
Молитва – нашi лiки для душi,
Та ще листи… Пиши їх при нагодi.
I не кажи, що нiчого писати.
Пиши про те, що пiднiмає душу,
Пиши, щоб руку у бiдi подати,
Бо викидає парус мiй на сушу.
Чому мовчиш, сестричко? Не мовчи.
Щоб смуток, бiль i розпач подолати,
Душi своїй дай спокiй, вiдпочинь:
Казки дитячi спробуй пригадати.
2006