Як радісно, поля, поля навколо!
Оазиси зеленої трави.
І небо. Небо наче море.
Хоч тут і дім собі опоряди!
Каміння від колес стріля у боки,
Здіймається в дорозі курява,
Древа понад шляхом кособокі,
Грайливо листям сонце відбива.
Враз небо як пухова хустка
Затягнеться й дощитиме зжалю.
Автобус мій то вверх, то вниз по спуску,
А я дорогу понад все люблю!
Червоні маки розрослись у ямі
І скаче, як примара, білий кінь;
Ріка тече в долині між гіллями -
Нікого не спинити словом: Стій! -
В руках не пульт життєвого екрану.
І пролетіла липа повз вікно,
І знов замерехтіли вишні з саду,
Та їх зірвати заважає скло.
Майнула думка, обірвалась нитка,
Такі прекрасні ви, хвилини самоти!
І мчить крізь села мій автобус швидко,
Якби ж він міг літати крізь роки...
29.06.2007