- Хто ти?
- Неспівані вірші. Картини маслом про життя й волю,
Про зламану людську недолю.
- Ти хто?
- Я - дивовижний сон, який ти хочеш бачити, дитино,
Моя маленька квіточко-рослино!
- Де ти?
- Дивлюсь з небес я у твоє обличчя й всміхаюсь.
І знов твою я доленьку плекаю.
- Хто ти?
- Людина.
- Ні, набата дзвін...він ...він... - лунає до нестями.
Дивлюсь...все порожньо й тихо.
Ти - людина.
Звичайна...і така велика, мов маківки церков.