Поспiлкувавшись з Вами, нiби я
В далекому дитинствi побувала,
Немовби мама золота моя
Так лагiдно зi мною розмовляла.
Немов лани i кручi України
Я знову бачу через сто дорiг,
Блакитне небо надi мною плине,
Ступаю знов на батькiвський порiг.
Вдивляюсь знову в посивiлi скронi
Тих, що мене чекали стiльки лiт,
I обережно я беру в долонi
Акацiї пахучий бiлий цвiт.
Акацiя у нашому дворi,
Колись маленька, дiстає до неба,
Дарує цвiт вже iншiй дiтворi…
Сльоза в очах бринить… Але не треба…
Не треба плакати… Куплю квиток
В дитинство босоноге – в Україну,
Щоб на вишневий глянути садок,
Про нього пам’ять передати сину.
2006