***

Анна Гунько
За снігом холодним спинилося горе.
Вона все мовчить і він не говорить.
Усі заніміли в далекому сні.
Горять в небі боляче зорі ясні.
За небом бездонним пустеля зоріє.
Там вічні пророки і стоптані мрії.
Там очі нещасні, кришталь і обман.
Там стогін серцевих незгоєних ран.
За серденьком мертвим не видно любові
І ви не зустрінетесь більше ніколи.
Так палко гукає з собою надія,
Та руки тримає посічена мрія.