З небес на віття сиротинь
Безвідповідно ліг.
Цю душу від страшних провин
Лікує хворий сніг.
Асфальт сіріє в пустоті
До неба – тільки крок.
І як ви, люди, не крутіть,
А час – таки пророк.
Він вічно юний, як туман,
Як щастя дорогий.
Він сам собі і раб, і пан.
Він сам собі чужий.
Це місто – холод і кришталь,
Бо тут його нема.
Тут шепче вітер гострий жаль,
Затуркує обман.
А ти – ніхто, а ти – нічий,
Ім’я тобі – Ніяк.
Ти щось забрав, а щось лишив.
Те, що забрав – то я.
Ти підеш геть в свої світи,
У зарослі доріг.
Розбите серце об щити
Злікує хворий сніг