***

Анна Гунько
Ти дивишся ув очі прямо – я не боюсь.
З’являєшся поміж  рядками,
Мовчиш чомусь.
Тремтить рука у страх закута,
Моя рука!
З тобою поряд я ні, не буду,
Хоч я й близька.
Молюся й плачу, сміюся й вірю,
Та не тобі.
Морозний ранок, мов очі сірі…
Чи голубі?
Сердитим небом поміж книжками
І у журбі.
Тебе чекати. Чекать роками
Скажу собі.
Але лиш мрія, безглузда мрія.
Далекі сни.
Чи ще жива моя надія?
Не пояснить.
Людей мільйони. Пішли між люди –
Лишились вдвох.
Ні, не суди. Хай Бог розсудить –
На те він Бог.