Була єдина стежечка до тебе,
Та й ту тепер не можу я знайти.
То ж i виходить, що боротись треба
Iз ворогом менi на самотi.
Я хочу подолати жах зневiри,
Заплуталась в силках своїх вiршiв,
Все рвусь кудись, немов птахи у вирiй,
Старе вбрання лаштуюсь перешить.
Як пташка, над рядками та синами,
У Бога щастя їм і долі я прошу,
І знаю, що Його рука над нами…
То й розпачем я більше не грішу.
Загублена та стежечка єдина,
Яка приводила колись до тебе…
Але Господь нiкого не покине,
Самотнiсть – то щаблиночка до неба…