мені цікаво. 4и довго ще я буду шукати тебе, люба? 4и довго ще я буду не впізнавати свої руки? 4и довго ще я буду збирати всі твої past-звуки? зупини мене. припини мене хо4 на хвилину. i якщо в цю мить ти не зустрінеш мене на краю світу, то те може я вже померла. не питай, 4ому. вважай, що я не дійшла. що я не знайшла достатньо жовтої цегли. а що? я ж більш за все боялася, що ти мене не знайдеш. тому залишала для тебе стежку з жовтої цеглини. ні, я не вiд4увала себе еллi. в мене навіть тотошки нема. i навколо був не ліс, а багряні cкелi. я розбивала їх. у цеглу руками точила. розмальовувала. жовтими сльозами. і там, де мала бути моя тінь, залишала.
люба, я нікого на цьому шляху не зустрi4ала. може я, від себе без тебе тікаючи, не в той простір потрапила. повз упала. і там пропадала. але яка різниця? там або тут - однаково. адже без тебе.
знаєш, кривдно. ні дроворуба. ні лева. ні страшили. зі мною не було. і смарагдового міста не було. я навіть гудвина не зустріла. може смарагдового міста взагалі й нема? може то все мої 4умнi сни? вони мене, напевно, з розуму звели. якщо не з розуму, то з дороги. і, знаєш, найсумніше, що нікуди й не довели.
хоча, почекай. якщо ти все ж таки захочеш мене знайти. якщо ти все ж таки йдеш жовтою цеглиною. то, люба, я із усього, що лишилося. від мене. від цеглини. тобі напишу:‘шукай мене на краю’. мені цікаво. 4и знаєш ти де це?
