Що ми,ненько,робимо з тобою?
Ділимо тебе,мов хліба шмат.
І тягар лежить одвічною вагою,
На плечах,що опустилися від страт.
Наші сварки-то твоє страждання.
Як набридло гавкання між нами!
Знову у твоїх очах прохання:
Хай не буде крові між синами!
Бо як Каїн за одну незрозумілість,
Через те,що брат інакше мислив,
Вирішив "навести справедливість"-
Тяжкий злочин у душі замислив.
Так це без покарання не зосталось.
Вирок-бути між людьми ізгоєм.
Та не повернути-лихо сталось,
Авель вже лежить у власній крові.
Україно,ти одна така у світі!
Як тебе можливо не любити?
Твої діти,сонцем обігріті,
Сміють тебе,матінко,ділити...
Вибач нас,рідненька,як завжди.
Бо терпіння в тебе так багато.
Захолонем без твоєі теплоти,
Бо світлом обігріла наші хати.
Хай живуть всі разом,неділимо,
Дружньо та привітно твої діти!
Пам`ятаючи,що ти у нас-єдина,
І нема такої більш на світі!
Російських шовіністів прошу не турбуватися,про вас тут нема ні слова.