промова до Неба...
ТОБІ завжди дивились в очі
наївні мрії - все дівоче...
та Боже мій, невже це зайве -
латаття сонячного сяйва
в долонях Всесвіту?!
к-о-х-а-н-н-я...
як дотик янгола... пелюстка...
чи згуба? на чиїх вустах?! -
Твоїх? його? а може інших? -
то бормотіння божевільних
як збіжжя пекла... - то їси?!
і він обрав собі ту Долю!
він гине сам в цьому полоні.
латаття сонячного сяйва, -
ти знову зайве,
тільки зайве... -
моє латаття!
лиш моє...
ТЕБЕ, Господи, всегда смотрели в глаза
наивные мечты - девичьи...
но Бог мой,неужели это лишнее -
лилия солнечного сияния
в ладонях вселенной?! -
л-ю-б-о-в-ь...
как прикосновение ангела... лепесток...
или потеря?на чьих губах?! -
ТВОИХ? его? или быть может на иных?
тогда -
это бормотание сумасшедших
как хлеб ада... - его есть?
и он выбрал себе эту Судьбу!
он гибнет сам в этом плену.
лилия солнечного сияния, -
ты снова лишняя,
только лишняя... -
моя лилия!
только моя...