Мовчання, як невпевнений юнак,
Підкралося, нелегкою ходою,
Чи доля це, а може неба знак,
І кров застигла, наче це безодня…
Повернення, і зустріч, сивина,
І друзі, вороги - немов примара,
Крізь роки через все життя,
Це спогади, і доля ця лукава…
Не вірити у світ, журба,
Кохана, діти, і мої бажання,
Кулак неначе виріс за життя,
І воля наче гирло у вулкана…
Чого спромігся?- все моє і без страху,
Його давно вже я прокляв,
Я вірю в себе, міцно руку жму,
Хто разом був зі мною у віках…
Хто руки простягнув мені,
І хто порадами ділився,
І хто себе занапастив,
І кров до крові , як брат бився…
Шаргородський А.П.
25.03.2006