Світ коріниться в просторі гіллям,
Буяючи корінням в надрах суті.
Щоранку прокидається земля,
Зачувши звуки сонячної сутри.
І сонце ярим струмом напува
Коріння крон, тим найміцнішим трунком,
Де частками від’ємними слова
До себе притяга додатна думка.
І пагонами юних корінців
Готує вибух щирого квітчання.
Та лагідно плекає у руці
Солодких грон палаючі свічада.
А я іду по теренах земних,
Собою проростаючи у завтра,
Щоб вчора вистигало у мені
Та все гучніш лунав одвічний заспів.