***

Фата-моргана
(Мамі Олені Онуфріївні)

У безсонні, чуєте, мамо,
наша хата сумно зітхає,
гомонить про щось із вітрами,
срібний човник шибку гойдає

У саду тоді гірко м’ята
пахне болем її сирітства,
а скупою сльозою тата
зірка зблисне - здолає відстань

Невигойна печаль літами,
а уста - зажалена пісня
Ув очах Ваших карих, мамо,
оселилася осінь пізня,

Ув очах Ваших Космос зоріє
/як я маю його збагнути?/.
Вашу зболену ностальгію
здатна хата лише відчути.

Ніч на спочинок утомлено
тіні вклала свої під поріг,
тільки хата рукою-комином,
наша хата сягає зорі!