Буває день, коли несила жити,
Коли усе не радує очей,
Коли уже нема чому радіти,
Коли немає зоряних ночей.
Коли вмирає в серці все живе,
Ніког не покликати на поміч,
Ти розуиієш, що життя твоє
Суцільна пустота і білі сльози.
Тримати біль, мов камінь у душі,
І щосекунди боячись заплакать,
Вкладаючи всю тугу у вірші,
Себе я намагаюся розрадить.
Чи буде щастя у житті моїм?
Чи зійде сонце у прозорім небі?
Чи проросте тепло в моїй душі?
Чи залишу хоч щось я після себе?
Чи хтось згадає, що колись жила?
Чи скаже добре слово в мою пам»ять?
І буть думати: «була чи не була,
І що робила у ці дні останні?»
Немає сил дожити до кінця,
Куди сховати біль і пустоту?
Кому потрібне це гірке життя,
Коли стоїш у прірви на краю?
Перетерпіти все і жити далі,
У мене більш не висьтачає сил
Лиш тихий біль з краплиною печалі,
Мені на крилах долі принесли.
Перед очима пропливе життя,
Усе, що встиг, і те ,що не судилось,
Назад уже немає вороття,
Все що було, шкода, що не наснилось.