(Присвячується Оксані Забужко)
Шляхи,перехрестя і брами,
І очі з відомським вогнем.
Я (вірите, пані Оксано?)
Була Вавілонським царем.
Я мовчки складала закони
Під схвалення давніх богів
І вірила, що перегони -
То справжнє життя для царів.
Ще й досі таблички із глини
Чиїсь будоражать уми.
А в мене нема батьківщини -
Ні царства, ні навіть війни.
Я - дика, свавільна(свавільний?),
На попелі тисячоліть
Зворушено, гірко і сильно
Благаю богів:"Поверніть!"
Не трон, де сидів я чи лежав,
Не землю. де крові лилось!
А ту незбудовану вежу,
З якої усе почалось.
Я б мовчки, скривавлена й боса,
Її будувала одна.
Ні вітер, ні спрага, ні роси,
Ні смерть, ні жорстока війна
Не зможуть мене зупинити,
І в мороці духів чи душ
Я зможу її захистити
Тим вічним і справжнім: не руш!
Ілюстрація з Інтернету: Пітер Брейгель Старший. "Вавілонська вежа"