Втішались ми, коли були ще молодими,
Втішались ми, бо ще були дурні.
Ми марнували час, не числивши години,
І так минали ночі, пролітали дні.
А нині ми вже немічні, старі і кволі,
Вже доживаєм ми остаток днів.
Вже майже дивимось ми в очі долі,
Вже більш не бачим кольорових снів.
На що ми згаяли всю юність ранню?
На що згубили стільки літ?
Ай, все одно! Зате у мить останню
Згадаєм ярих днів політ.