Чужак...Яке гірке, болюче слово...
Хто зна, чи в нього є жіночий рід...
Ото, якби - нема!Чогось я знову
Його немовби відчуваю лід.
Та наче друзі є, та є й знайомі
І незнайомі, що -ні пари з вуст.
Аж раптом, ніби давить щось у скроні, -
То чужака несамовитий глузд.
Чого злякалась, чий тягар чи регіт
Сховався за долоню ліхтаря?
І знов - той самий найгучніший шепіт:
-Ховаєшся? Все марно!"Плачешь? Зря!"
Ні, зовсім я не плачу, не сумую.
Хто зна, що стріну на своїм віку?
Та за плечима крізь роки несу я,
Той біль, що в спину диха чужаку...
Ілюстрація: О.Жигульова."Самотність" - http://artnow.ru/ru/gallery/2/4476/picture/0/70238.html