***
Черная звезда арестантов вверху горит,
и сыреют в тумане верб ветки разлогие.
И юный торчок смотрит на фонари,
третьи сутки сидя в областной наркологии.
И на скрипучих матрасах пока
спят братья-торчки рядом с ним,
и пока сновидений плывет золотая река,
он тюремные песни поет, наплевав на режим.
И месяц краснеет в окне, как пожар,
и слезу утирает седой санитар,
и себя накачав желтым чаем из трав,
вспоминает, взгрустнув, старый добрый минздрав.
А он поет:
Злые люди стены строят глухие,
и не надо мне вешать на шею
трудовую свою терапию -
я всегда буду делать только то, что умею.
Никто за меня не скажет мои слова,
никто за меня не сделает мою работу,
пора на свободу, скоро жатва в полях,
и сидеть мне тут, прямо скажем, без понта.
И когда я выйду отсюда, сбивая рассветные росы,
и когда приду домой заливными лугами,
моя мама отдаст мне мои папиросы,
друзья детства сойдутся с полными кораблями.
И рассеется ночь, и эта печаль во мне,
и падут вавилонские стены и тюрьмы понурые,
и на работу шагая по свежей стерне
псалмы запоют веселые драпокуры.
Ночь ушла за луга, за горбы,
со всем барахлом, с казенным своим покрывалом,
и радость росла, как лесные грибы,
над печальным торчком и отзывчивым медперсоналом.
И слово правды вздымало свое крыло,
и вздымало свое крыло любви слово,
и солнце в зеленом небе на запад плыло.
Зерновые тянулись за ним и бобовые.
с украинского
+ + +
Чорна зоря арештантів висить угорі,
і стебла трави від нічного туману цупкі й вологі,
і юний торчок дивиться на ліхтарі,
сидячи третю добу в обласній наркології.
І доки сплять на матрацах брати-торчки,
доки прострілюють тишу старі пружини,
доки пливуть сновидінь золоті річки,
він співає тюремних пісень, не дотримуючись режиму.
І місяць ховається злодієм серед хмар,
і втирає сльозу найпохмуріший санітар,
заливаючись жовтим чаєм із сушених трав,
поминаючи добрим словом старий мінздрав.
І він співає:
жорстокі люди зводять високі мури,
Джа не вигадував для мене цю трудову терапію,
мудрості тобі не додадуть жодні мікстури,
я завжди буду робити лише те, що я вмію.
Ніхто не скаже за мене мої слова.
Ніхто не зробить за мене мою роботу.
Час на волю, бо скоро почнуться жнива,
І тому сидіти мені тут, скажемо прямо, без понту.
І коли я вийду звідси, збиваючи вранішні роси,
і коли я прийду додому запашними полями,
старенька мама віддасть мені мої папіроси,
а друзі дитинства зійдуться з повними кораблями.
І ніч буде минати, і туга з нею,
і падуть вавилонські стіни, тюремні мури,
і йдучи до роботи скошеною стернею,
будуть співати псалми втішені драпокури.
Ніч відійшла за мости, за темні горби,
із усім своїм крамом, з казенним своїм покривалом,
і радість росла, мов лісові гриби,
над печальним торчком і розчуленим медперсоналом.
І слово правди здіймало своє крило.
І здіймало своє крило слово любові.
І сонце в зеленому небі на захід пливло.
І тягнулись за сонцем зернові та бобові.