Не дозволяй душі лінитись, Манни небесної ждучи. В її обов*язку – трудитись Вдень і вночі. Вдень і вночі. Жени із теплої хатини, Щоб не звикала до тепла, А снігу, граду, хуртовинам Щоб протистояти могла. Не дай їй ніжитися в ліжку Тоді, як сонце вже зійде,- Впрягай і поганяй хутчіше. Хай від роботи й упаде. Якщо даси їй хоч слабину, Вона від праці утече, А ти бери тоді торбину Та йди по світу прохачем. Ні. Ти тримай її за плечі, Навчай у муках до темна, Щоб вийшов дух її овечий І стала б людською вона. Вона – рабиня і цариця, В ній лиця наймички й дочки, В її обов*язку – трудиться Вдень і вночі. Вдень і вночі. Микола Заболоцький (переклад) 16.06.94р