Євген Євтушенко
Людей нецікавих немає. В природі таких не буває. Їх долі – як долі любої з планет Не схожі собою якоюсь з прикмет. Якщо ж непомітно хтось жив, Та непомітністю він дорожив, То був цікавий рисою цією – Самою непомітністю своєю. У кожного таємний власний світ. У ньому є найкращих дум політ, Є в цьому світі найстрашніший час, Але все це приховане від нас. Тоді, коли людина умирає, З собою все в могилу забирає – Свій поцілунок перший, перший сніг І втому від всіх пройдених доріг. Та залишаються і книги, і листи, Збудовані машини і мости... Багато що залишиться, але ж Чогось ніколи вже не повернеш. Все згідно правил, Господи прости. Не люди умирають, а світи. Людей ми пам;;;;;;;;;;;ятаэмо земних, А що ми знали все-таки про них? Що знаємо про брата, про рідню, Про найдорожчу бажану свою? Та, і про батька, серцю дорогого, Все знаючи, не знаємо нічого. Відходять люди. Їх не воротить. Таємні їх світи не воскресить. І кожен раз я хочу розпочать, Цю неминучість знаючи, кричать. 01.05.02г.