***
Кто начинает про время и смерть,
тому не найти концов.
Пьяницы,лузеры, я и теперь
каждого помню лицо.
Голос ломал никотиновый спазм …
Пленку к началу крутни –
кто там еще помнит сейчас
те сумасшедшие дни?
Утром, как нефть, разгорался восток,
и в полутемных дворах
ветер трепал твой арабский платок
словно разодраный флаг.
Сквозь золотистый туман вы прошли,
путь выбирая на слух,
юные нищие короли
явок, борделей, пивнух.
Но ваша жизнь не имела конца,
спутав концы, как роман.
И проституток стучали сердца,
разогревая туман.
Только обиды каждый запас,
пряча в своих вещах.
Время – лишь то, что всякий из вас
смог уместить в глазах.
Смерть – это точно, как вы, торчок,
тише, трусливей зайчих.
Чувствуешь - каждый ее грешок
страхов боится ночных.
Ты говоришь ей – сестра, давай,
держись за меня, сестра.
Я все запомнил, даже пускай
это все и мура:
черный твой бит, утренний жар,
каждый геройский бодун.
Я лишь последний хромой коммунар
твоих алкогольных коммун,
тот, кто тебя выносил на себе
из тьмы коммунальных квартир.
Попробуй кому-то продай теперь
свой монопольный спирт.
Ну-ка попробуй опять собери
веселые наши войска.
Сделай, чтоб стала в узорах зари
неба награда близка.
В свой колоти полковой барабан,
пугай неуклюжих ворон,
пусть же в густой непроглядный туман
влетают они без препон.
Пусть солнце сорвется, радость моя,
и упадет с высоты.
Сначала держать его буду я,
а после держать будешь ты.
с украинского
(из книги "Эфиопия", 2009)
***
Той, хто говорить про смерть і час,
говорить усе навпаки.
Я знав в обличчя кожного з вас,
лузери і пияки.
Я чув який нікотиновий щем
ваші ламав голоси.
Хто пригадає сьогодні ще
ті химерні часи.
Коли, наче нафта, горіли зірки
і прохідні двори,
і вітер, ніби арабські хустки,
розмотував прапори.
Коли ви йшли в золотій імлі,
в сутіні хідників –
юні обірвані королі
борделів і пивняків.
І ваше життя не мало кінця,
плутане, як роман,
і проституток гарячі серця
розігрівали туман.
Я знав, що нічого, окрім образ
не знайдеш у ваших речах.
Час – це лиш те, що кожен із вас
вмістив у своїх очах.
Смерть – це такий як і ви торчок,
у неї свої гріхи,
і заяче серце її щокрок
стискають нічні страхи.
Ти їй говориш: сестро, давай,
тримайся, сестро, мене.
Я пам’ятаю усе, нехай
це і не головне:
твій чорний біт, вранішній жар,
твій героїчний бодун.
Я тільки останній стійкий комунар
твоїх алкогольних комун,
я той, хто не раз виносив тебе
з пітьми комунальних квартир.
Спробуй продати комусь тепер
свій монопольний спирт.
Спробуй до купи тепер збери
наші веселі війська,
хай знову засвічується згори
неба оздоба близька.
Бий у свій полковий барабан,
розлякуй важких ворон,
нехай залітають в густий туман,
не маючи перепон.
Хай сонце обірветься, радість моя,
і упаде з висоти.
Спершу його триматиму я,
а потім триматимеш ти.