Так мало часу...

Мій янголе,щоразу,як ти дивишся в мої заплакані очі,ти бачиш невимовний біль розлуки. Він розриває мене на шматки,спалює моє серце,труїть мою душу. Щоразу,коли ти проходиш повз мене, хочеться кричати:" Невже ти не бачиш? Я тут...Я зовсім поряд. Така нещасна і одинока. Невже ти не чуєш той крик,що виривається із глибин мого серця?" Певна річ,не чуєш...Я ж мовчу...Схиливши голову і опустивши додолу очі,відчуваючи,як тремтить моє тіло,і гарячі сльози зрошують мої скроні,щоки,шию,як біль вбиває моє кохання і народжує ненависть,всесильну і вбивчу. Поспішай,мій янголе...У тебе ще є час...Але його так мало...Так мало...Тік-так...Тік-так...