Батькові сімдесят п’ять! –
Можна б сидіть на дивані,
Можна би книжку читать,
Чи щось шукать на екрані.
Але ж не тієї Ви вдачі,
І не того Ви натхнення,
Щоб так ось сидіть, мов на дачі,
Збирать ягідки на варення.
Щось не сидиться все Вам,
Щось непокоїться, щось не спиться, –
Знову Ви десь по ланам,
Знову Вам поле сниться.
Сниться пшениці колосся,
Зібраний гарний врожай,
Жайворонка різноголосся,
Рум’яний пухкий коровай.
Гарний той сон, що замріяний, –
Ладиться все, добре робиться,
…………………………………………..
То чому ж досі лан не засіяний?
І куди тоді все це котиться?
Знов заболить на душі,
Що земля на весні не засіяна!
А для батька це передусім, –
Ця дорога з дитинства омріяна!
Знову він встав спозарання,
Одяг той, що у поле годиться,
Хтось ще бачить той сон про кохання,
Але батькові вже не спиться.
Він вже в планах увесь і в нарядах,
Серед поля, комбайнів, людей, –
Він прийшов сюди не за зарплату,
А за покликом честі своєї!
Батькові сімдесят п’ять!
Мабуть так написалось на долі, –
Хоч і ноги вже дуже болять,
Але День народження знову в полі!
