Між зірок знов стоїть зачарована,
Тінь, мов дерево, мовчазна, зачаклована.
До небес простягла свої долоні
У нічному зірковому лоні.
Вітер стяг із шовку шаль і з нею грає,
Тихше синку, я стою його чекаю.
Зашарілася, запалала в небі смуга,
Йде коханий, відійшла від серця туга.
Зникла тінь, а постать дівчини зосталась,
Вийшло сонце, вона радісно всміхалась.
Наче діти вони бавились, сміялись,
Збились з ніг, в траві лежали та кохались.
Заплели вінок кохання в синім полі,
Ніжні руки та його міцні долоні,
День схилився, забирає з собою сонце
Попрощались, заглядає ніч у віконце.
Вітер вкриє, квіти з поля подарує,
Стала тінню, за коханим знов сумує.